Кондращенко Владислав Олегович

Пам’яті Влада. Позивний «Владос»

За кожною військовою формою стоїть людина. Чийсь син, чоловік, батько, друг і побратим. Людина зі своїм характером, принципами, мріями та життям, яке мало тривати набагато довше.

Влад був саме такою людиною.

Він здобув освіту електрика, навчався в Києві, мав друзів і близьких людей. До повномасштабного вторгнення вже був військовим. Служив у 92-й, а згодом у 54-й бригаді. Коли Росія розпочала повномасштабну війну проти України, Влад став до лав 227-го батальйону 127-ї бригади територіальної оборони.

Він був патріотом. Любив Україну всім серцем і завжди говорив мені, своїй дружині:

«У першу чергу я захисник своєї країни, і тільки в другу — твій чоловік».

Ці слова назавжди залишилися в моїй пам’яті. У них був увесь Влад — його любов до України, його переконання, почуття обов’язку та відповідальність. Він знав, за що стоїть і заради чого готовий боротися.

Побратими згадували Влада як стриманого, надійного й відповідального військового, який умів чітко реагувати на обставини. Він завжди був готовий допомогти — словом і ділом. На нього можна було покластися, бо його слова не розходилися з учинками.

15 травня 2022 року Влад загинув у селищі Ізбицьке на Харківщині під час бойових дій за Харків, у складі 227-го батальйону 127-ї бригади територіальної оборони.

Його донечка Аліса народилася 17 травня 2022 року — через два дні після загибелі батька. Влад так і не зміг узяти її на руки, побачити її очі, почути її перший плач. Не зміг побачити, як вона ростиме, як робитиме перші кроки, як уперше назве його татом.

За військовою формою був чоловік, який умів бути сильним і відповідальним, але водночас добрим, терплячим і люблячим. Був син, чоловік, батько, друг і побратим.

Війна забрала його життя, але не може стерти того, ким він був, що зробив і що залишив після себе.

Владос. Захисник України. Людина, яку пам’ятають.