Загинайченко Олександр Олександрович

Загинайченко Олександр Олександрович Санич), народився і все життя прожив у місті Миколаєві Миколаївської області. Більше 20 років прослужив в пожежних частинах м. Миколаєва. «Запобігти – врятувати – допомогти» - це гасло служби МНС, за цим же принципом жив і Сашенька. Коли розпочався Майдан, напружено спостерігав за подіями. В березні 2014 таки витиснув з військкомату повістку і був невимовно щасливий з того. Далі були Харків – Дебальцеве – Попасна – Врубівка. Тоді найбажанішими словами було «Все добре, без втрат», а найбільш мотивуючими для мене - «Зрозумій, у мене тут зовсім діти, що я скажу мамі». Під час служби зявились нові друзі. Пишався тим, що всі повернулись додому живими. Знову мирний Миколаїв. Повернувся на службу до одного з підрозділів МНС. Знову улюблена риболовля, посиденьки з друзями, поїздки в ліс, на море. Сашенька не відмовляв у допомозі, був гарним братом, другом, душею компанії. Збирався будувати будинок, жити мирним, повним життям, подорожувати. Там, попереду, було ще так багато цікавого і того, чого ще не бачив. І ось жахливий ранок 24.02.2022. Без вагань, добровільно пішов до військкомату. Друзі з часів АТО уже чекали, бо є така професія – захищати Батьківщину, бо справжні чоловіки. Спочатку 36, а потім 53 бригада. Слів «Все добре, без втрат» вже не було. Потрапили в оточення… вийшли. Хлопці довіряли і покладалися на Санича, а він дбав про них. Того жахливого ранку 07.04.2022 поблизу міста Вугледар від пострілу танку загинуло багато гарних хлопців, у тому числі троє друзів Хлівний Олег, Козка Віталій і Загинайченко Олександр. Так вони і поховані поруч на Балабанівському кладовищі в м. Миколаєві. Справедливий, сильний, вільний і нескорений, жорстокий і добрий, дотепний і турботливий. Таким ми і будемо пам’ятати Санича. Найкращий в світі чоловік, у тебе завжди було дві думки твоя, і не правильна. І це класно. Ми завжди відчували один одного якою б не була відстань. Тому, до зустрічі у засвітах.