Бенчак Віталій Васильович

“Бог і Україна понад усе” — таким був Його життєвий девіз. Бенчак Віталій Васильович «Тур» - народився 14 березня 1981 року в смт. Тересва Тячівського району Закарпатської області, в інтелігентній та патріотичній родині. У 1988 р. почав навчання у середній школі, яку успішно закінчив із золотою медаллю. Його мрія була бути військовим і вступити до військового ВУЗ-у. Але доля склалась, що вступив до технологічного інституту, який закінчив із відзнакою. Одержавши освіту, трудився керівником на місцевих підприємствах. З юних літ включився до лав націоналістичного руху в складі Спілки Української Молоді та Молодіжного Націоналістичного Конгресу. Був головою Закарпатського осередку МНК.Завжди шукав шляхи для патріотичного виховання молоді. У мирний час приймав активну участь у громадському житті району та селища, обирали його односельчани до районної ради. Своїм життям Віталій був прикладом формування нових борців за Україну серед молоді. Проводив тренування по боксу з місцевими хлопцями.Був організатором туристичних походів в гори. Це було його хобі. Важливу роль в Його житті відігравала віра в Бога. Він був глибоко духовною людиною. Читав багато духовної та історичної літератури, та завжди відвідував храм. Побратими кажуть що він завжди молився, особливо за “Небесних”, як їх називав. Обирався членом кураторії греко-католицького храму в рідному селі, якому служив вірою і правдою. Віталій щиро любив і довіряв Богу і самовіддано і безмежно любив Україну. Цю любов він передав і своїм дітям. Як борець за свободу України, Віталій був активістом помаранчевої революції в 2004 році, під час Революції Гідності, від початку до кінця, був її борцем. У 2014 — 2015 рр. добровольцем став на захист України. Ніс службу у прикордонних військах в Зайцево, Майорськ, Бахмут. Вів активну громадську та волонтерську діяльність, неодноразово обирався депутатом місцевих рад, як підприємець був меценатом багатьох видавничих та просвітницьких проектів. 24 лютого добровольцем вирушив в Київ, де вступив до лав ОДЧ "Карпатська Січ". Пройшов найгарячіші точки, обороняючи і визволяючи Київщину, Харківщину, дійшовши до Донеччини. Велика надія та бажання були дійти до великої перемоги і звільнити нашу землю від московитів. Востаннє був удома у вересні, за декілька днів до загибелі. Він міг і не повертатися на фронт,адже не був мобілізованим але завжди казав: “Якщо не я, то хто ж тоді?”. Він поїхав, і обіцяв повернутись додому з перемогою. Та не судилось. 01.10.2022 р. на 220-ий день війни, удар авіабомби обірвав Його життя під Лиманом. Віталій мав щире та відкрите серце, ніколи не лукавив, був завжди справедливим, вмів підтримати і допомогти. Він чудовий сім'янин, люблячий син, коханий чоловік та батько. Крім того мужній воїн, людина з твердою політичною і християнською позицією. Своїм життям він показував приклад для багатьох. У Віталія залишились батьки, жінка та двоє малих дітей. Він пішов на війну, щоб його діти яких він безмежно любив, зростали у вільній та незалежній країні, під мирним небом. Заради цього Він віддав найдорожче - своє життя. Віримо що Україна переможе і стане ще кращою, ніж була. І смерть наших героїв не буде марною. Герої не вмирають, поки пам'ять про них живе в наших серцях.