Пеліхай Віталій Юрійович

Ми познайомилися випадково в інтернеті в 2019 році. На той час я була скалічена минулими стосунками і нікого близько не підпускала. Але Віталя відразу викликав довіру. Він же на той час був у Польщі. Ми стали спілкуватися кожного дня годинами. І у липні я полетіла до нього у Польщу. Мені не було страшно,бо я вірила йому з першого відеодзвінка. Ми провели прекрасні 5 днів разом,в останню ніч освідчилися одне одному в коханні. Потім він двічі приїздив до мене,познайомився з рідними,друзями. Всім він сподобався. Через деякий час він запропонував переїхати разом з моїм сином до Польщі,я погодилася,але хотіли довчитися у школі і на літо переїхати. Але трапився ковід,потім почалися там проблеми з роботою і через деякий час Віталя повернувся додому. Ми жили разом,але моє містечко невелике,роботи не було і він поїхав на свою Батьківщину. Влаштувався на роботу і ми хотіли з часом зняти житло,щоб нарешті бути разом. Але настав ранок 24.02,який змінив все. Ми навіть шуткували,що це вже має бути наше останнє випробування,після якого ми мусимо бути разом назавжди. З самого початку відносин,ми не вірили,що нам так пощастило,що ми знайшли одне одного. Я дякувала долі за той збіг обставин,що допоміг нам зустрітися. В ньому я нарешті побачила те,що так давно шукала. З Віталькою було весело,легко,наче вдома,я так і казала,що він мій дім,мої сили,моє щастя,моя душа. Коли почалася повномасштабна війна,через пару днів,він вже хотів йти у військомат,хоча не був військовим. Тоді його не взяли саме через це. Він ще тричі ходив і весь час отримував відмову. Влітку друг запропонував роботу у Львівській області і він поїхав туди,знову ж таки з планами забрати і нас туди через деякий час. Пішов там до військомату,щоб стати на облік,а потрапив на навчання. Так,в кінці червня він склав присягу і став військовослужбовцем. Сказати,що я хвилювалася,то нічого не сказати,але я пишалася ним,бо розуміла його позицію. В серпні після навчання він приїхав у Київ перед розподілом,і ми провели добу разом. Як виявилося,то була остання наша доба разом. Служив у в/ч А0998. Спочатку,він був у 178 бригаді,214 окремому стрілецькому батальоні зам командиром бойової машини,оператор навідник. Звільняв Балаклію. Потім,у своє День народження 21.09 разом з хлопцями потрапив під обстріл і підірвався на міні,багато хлопців загинуло,а Віталя врятував свого водія і отримав контузію. Жартував тоді,що справжній День народження вийшов. Йому дозволили поїхати додому. Т.я ближче було добиратися у Дніпропетровську область,то він поїхав до рідної сестри,а потім мав приїхати до мене. Але не встиг,бо терміново викликали назад. Через деякий час їх бригаду розформували і направили у вч на перерозподіл. Тоді Віталя дізнався,що він отримав звання молодший сержант. Після розподілу він потрапив у 24 окрему механізовану бригаду ім.короля Данила. Прослужив там десь місяць-півтора. Останні дні дзвонив і казав,що все набридло,що важко. Це він вже був на Бахмутському напрямку. Намагався завжди втішати мене,дзвонив і писав майже кожного дня. 15.12 о 17:34 було останнє повідомлення "я тебе дуже сильно кохаю і дуже дуже скучив". Пару днів я сильно і не хвилювалася,бо він запевнив мене,що знаходиться в тилу і на завдання їх відправляють рідко. Тепер я знаю,що він просто не хотів,щоб я переживала. Всі ці дні я писала йому,бо так було завжди,а коли б з'явився зв'язок,то він би все прочитав. На жаль,ці повідомлення так і залишилися непрочитаними. 18.02 я випадково знайшла у Тік ток до його побратима,який був у госпіталі після попереднього завдання і побачила відео,де був мій Віталя і напис "Спочивай з миром SWAT ,ми за тебе помстимося". Після того я пам'ятаю все уривками. Загинув Віталя 16.02 від кульового поранення в щелепу,хлопці його винесли з поля бою і доставили у морг м.Краматорськ. З 8 чоловік загинув тільки мій SWAT. Потім був тиждень очікування,поки його доставлять у Кривий ріг,морг,похорон 26.12. Весь цей час я була у його сестри. Ми плакали,сміялися,згадували,було легше,бо то був і його дім. Тепер я вчуся жити без нього. На жаль,одружитися ми не встигли,дітей спільних не маємо. Але я знаю,що він моя споріднена душа і більше таких немає. Я безмежно пишаюся ним. Він наш Герой.