Лимарь Сергій Миколайович

Сергій завжди хотів жити в вільній країні. Він завжди мріяв про щасливе життя в своїй любій країні. З раннього віку працював на благо країни. Дуже полюбляв роботу, пов'язану із землею. З 18 років працював з батьком, добре керував земельною технікою. Як казав Сергій "Немає такої техніки, на якій би я не поїхав". Він допомагав орати поля, засівати, удобрювати їх. Пізніше життя трішки змінилося. Сергій був змушений покинути улюблену роботу і поїхати до міста. В Дніпрі він брався за будь-яку роботу. Був підсобником у кровельній бригаді, був промисловим альпіністом, був оператором ЧПУ. Пізніше був виконробом в будівельній фірмі. Багато об'єктів по області було зроблено. Одного разу на фірмі було замовлення, де потрібно було почистити та розширити озеро. Мій чоловік відразу взявся за цю роботу. Ця робота була з технікою, це не робота, а мрія. Сергій за короткий термін виконав це завдання. Озеро відкрилося новими барвами. І Сергій зрозумів, що повинен знову братися за таку роботу. Він наймав техніку, чистив водойми, викорчовував старі сади, розплановував поля, підготовлював їх до засівання. Робота в кайф, це була саме його робота. Але 24.02.22 все змінилося. Всі об'єкти, які чоловік повинен був вести далі, були під обстрілами. Сергій вступив в місцеве ТРО, вів контроль по селищу, чергував у бомбосховищах. Але душа просилася туди... 04.06.22 він поїхав на навчання до Львівської області. З липня був в лавах 10 ОГШБр "Едельвейс". Дуже пишався бути солдатом саме цієї бригади. До листопада в складі артилеристів, добре стримували просунення ворогів на Бахмутському напрямку. Він був оператором-навідником. Але ситуація на фронті накалялася і через нехватку кадрів мій чоловік разом із іншими хлопцями був переведений до 109-ї ОГШБ. З 14.11.22 він був в складі піхоти. 17.11.22 сталося страшне. Під час виконання бойових завдань, отримав скрізне поранення голови, несумісне з життям. 17.11.22 для мене закінчилася війна. Залишилося тільки існувати в цьому страшному світі. Я розумію, що повинна себе взяти в руки заради моїх любих донечок. Тепер я повина бути їм опорою. І заради пам'яті про нашого Героя, ми повинні жити. Ми завжди будемо пам'ятати нашого коханого татка та чоловіка.