Іващук Віктор Олегович

Іващук Віктор Олегович народився 14 березня 1995 року у місті Червоноград, Львівської області. Загинув під час виконання бойового завдання 13 листопада 2022 року. Життя захисника обірвав ворожий артилерійський обстріл. В цивільному житті займався реставрацією старих авто та ремонтом машин. Цікавився військовою справою, відслужив в армії. В 2019 Віктор пішов добровольцем на фронт. На момент повномасштабного вторгнення Віктор служив у 8-му окремому гірсько-штурмовому батальйоні у складі 10 ОГШБр “Едельвейс”. З першого дня повномасштабної війни, 24 лютого 2022 року, Віктор разом із побратимами брали участь у звільненні від окупантів Київщини, Харківщини, тримали оборону в Луганській області. Потім їх відправили на Донеччину. «Коли поставало питання, як евакуювати поранених, він сідав в наш чорний БТРчик і їхав в такі місця, де шансів майже не було. І кожен раз щастило. Він врятував дуже багато наших хлопців.» – сказав побратим Віктора. На передостанньому завданні довелося витягувати поранених та на щиті, де він зірвав спину. Незважаючи, на болі та свій поганий стан пішов на своє остання завдання. Артилерійський обстріл обірвав життя 27-річного військового. Пише наречена полеглого воїна: Ми познайомилися в 2015 році, коли я з волонтерами навідувалась до Печерського військового шпиталю. Віктор тоді був строковиком. Згодом після закінчення його служби, ми стали жити на два міста Київ - Львів. Ми були юні, можна сказати, що це було перше кохання і перші серйозні відносини. Зазвичай, всі пари дають обітницю один одному кохати вічно. Але з його вуст - це були не просто слова, як іноді буває. Ми дорослішали, і на певний час розлучилися. Не було жодного року, а то й частіше, щоб Він не запитав у спільних знайомих як я. «Ну якщо в неї все добре, то значить і в мене.» - тривало декілька років. Не було жодних сумнівів, хто перший запитає «Як Оля?» 24 лютого 2022 року в перший день повномасштабного вторгнення. Мене вразив прояв такої відданої і безкористної любові. Коли важливо, що людина просто є і в неї все добре. Старі спогади, емоції прокинулися з новою силою. Ми знову були разом. Після війни він мріяв про весілля, дітей, сім’ю. В розмовах ми ніколи не допускали, що може бути інакше. Якщо життя нас зводить знову і знову, то це недарма. Він писав друзям: «Я маю вижити, я до Олі повернуся навіть з пекла». І мені важко уявити, що там, звідки він не повернувся живим. Якби машина часу була б реальністю, я б зовсім інакше провела ці 8 років. Поховали Героя 17 листопада 2022 року на новому кладовищі у селі Бендюги під рідним Червоноградом. Посмертно Віктору присвоєно звання «Почесний громадянин Червоноградської міської територіальної громади».Вдома на свого захисника чекали бабуся, родичі, друзі та наречена..