Герцик Микола Юрійович

Я дружина (цивільна) Миколи разом ми 5 років, в нас є прекрасний синочок Артем він таткова копія татковий всесвіт, маю 2 діток від попереднього шлюбу але він їх любив як рідних і всім казав що це наші 3 діток і ніколи не робив різниці. Працював в Полтщі, і коли почалася повномаштабна війна Коля зібрав речі і поїхав в Україну сказав "я нехочу щоб мій брат ішов знов сам, тепер я іду з ним" його рідний брат Олег 2015-2016р пішов добровольцем в АТО тоді йому було 19 років. Коля приїхав до дому а ми залишилися в Польщі, записався до лав Збройних Сил України 25 ДШВ і 14 квітня поїхав на навчання 10 днів, не тримав ніколи в руках автомат. По розповідям побратимів він був старанним і мудрим учнем, він був відважним, мужнім, він був найкращим, проводив деокупацію в багатьох населених пунктах Донеччини та Луганьщини, розказували побратими що лізли під кулі щоб забрати ранених побратимів і загиблих Героїв, під кулі доставали їжу для всіх своїх хлопців, він був дуже відважний і нічого не боявся, боявся тільки за нас. дуже рідко виходив на зв'язок, постійні хвилювання, стрес, дзвінок був раз в 3-4 дні " я живий, люблю тебе і діток, ще подзвоню" в кінці травня їх відвезли на другу лінію, то ми трашки частіше спілкувалися, просив щоб я в нього за війну нічого непитала, а щоб спілкувалися про щось хороше щоб він хоч чуть відчував себе як дома душею. Готувався до штурму, в ніч одну синочку наснився страшний сон що його татко впав, він дуже кричав в ночі, розказала це коханому і він каже " ви за мене можете зовсім непереживати, татко сильний і морально і фізично, попросив мене оберігати наших діточок давати їм материнську любов і бути такою гарною якою я в нього зара є". 13.06 ми останній раз говорили з ним по телефону, 14.06 Коля в ночі набрав батьків і сказав що його не буде на зв'язку 2-3 доби, обіцяв обов'язково повернутися. 17.06.2022 написав мені побратим, чи я знаю новини за Колю? Каже ти пока присядь я зара передзвоню.... все в мене підкосилися ноги і я стояла на колінах і просила в Бога тільки ні тільки ні тільки не то.... побратим сказав Колі більше нема... я нехотіла в це вірити, я кричала на весь двір, моя душа вмерла разом з ним, ми ще довго немогли забрати Колю щоб поховати в рідному місті так як територія ця була непідконтрольна, поховали 19 вересня, ходимо з дітками на могилку постійно, синочок цілує таткові фотографії, і шукає най яскравішу зіпочку на небі і махає таткові привіт, дітки сумують плачуть, батькам взагалі важко дуже, а я хочу просто проснутися і щоб це був страшний сон, щоб це була неправда, мені дуже його нехватає, сниться мені часто, коли шукали його приходив котик в мої сни і давав знаки як його дістати, так і получилося. Коля набив татуювання на своїй руці синочка стопу ножки і долоньки з датою народження, для нього синочок був сенсом його життя. Він віддав життя своє щоб жили ми. Дуже нехочу щоб його забувала країна, я хочу щоб знали наших Героїв і пам'ятали завжди.